сайт в режимі налагодження, якщо ви не знайшли, що шукали можете відвідати стару версію сайту

Понеділок, 23 квітня 2018 15:20

Україна та Росія – кінець братерства

Автор

Однією з основоположних міфологем радянської пропаганди була міфологема братерства російського та українського народів. Вона прийшла на зміну концепції “триединства русского народа” – офіційної доктрини часів Російської імперії. Відповідно до неї російський народ мав три складові – великоросів, малоросів та білорусів. Гібридна війна Росії проти України істотно дискредитувала ідею братства російського та українського народів. Недаремно вже невдовзі після її початку широкий громадський резонанс як в Україні, так і Росії мав написаний російською мовою вірш української поетеси Анастасії Дмитрук “Никогда мы не будем братьями”. Примітно, що у тексті вірша жодного разу не вживаються слова “Росія” та “росіяни”, але з контексту читачі як в Україні, так і в Росії розуміють, що йдеться саме про взаємини між українцями та росіянами.

Саме цікаве те, що радянська міфологема братерства українського, російського та білоруського народів ще раніше була поставлена під сумнів фахівцями російського Інституту країн СНД. Одне із головних завдань організації – “науково-аналітичний та суспільно-політичний супровід зовнішньополітичної діяльності Російської Федерації”, зазначено на сайті її керівника Костянтина Затуліна. У колективній монографії “Языковое равноправие на Украине: проблемы и возможности”, виданій у 2012 році, її автори пишуть: “Радянська історіографія провела всю підготовчу роботу, забравши російське ім’я у білорусів та українців (малоросів), залишивши його лише за великоросами. Закріплений у період радянської історіографії міф про три братні народи приховував головну правду, що це один народ – російський, чия національність була замінена географічними назвами території проживання: Україна – українці, Білорусь – білоруси, Росія – росіяни”. Тобто окремий український народ (так само як і білоруський) – це вигадка радянських часів, насправді малороси і білоруси – частини одного російського народу.

Цю тезу останнім часом часто любить повторювати російський президент Володимир Путін у своїх публічних виступах. Наприклад, на прес-конференції 14 грудня 2017 року він сказав: “Наше історичне, духовне та інше коріння дають мені право говорити, що в основі своїй ми один народ”. На цій же прес-конференції Путін стверджував: “Нічим зовсім українці від росіян не відрізнялися. Нічим зовсім. Україна ввійшла до складу Російської імперії в 1645 році трьома областями: Київ, Чернігів і сьогоднішній Житомир <…> У результаті перебування у складі Російської імперії навколо неї приростали територіями в результаті російсько-турецьких воєн, Другої світової війни. Але в 1922-1924 роках більшовики чомусь вирішили, що всі прилеглі до історичної частини України території повинні бути занурені у заново створювану республіку. Все Причорномор’я пішло туди, західні області”. З усього сказаного, за логікою Путіна випливає, що, по-перше, особливих підстав для існування України та Білорусі як самостійних держав нема, по-друге, що більшість територій України безпідставно до неї приєднані.

Якщо наводити історичні аналогії, то теза про те, що австрійці та німці – один народ, слугувала свого часу для Адольфа Гітлера обґрунтуванням аншлюсу Австрії та Німеччини. Так само як німецькі націонал-соціалісти вважали скандинавські народи (норвежців, шведів та датчан) відгалуженням єдиного германського народу. Тому, наприклад, тих норвежців, які з цим не були згодні і воювали проти німецьких окупантів у загонах Руху Опору, гітлерівці називали норвезькими націоналістами. А тих норвежців, які записувалися до лав таких формувань як дивізія СС “Вікінг”, шанували як справжніх германських патріотів.

Українці та росіяни мають мало спільного
Якщо в Росії відмова від ідеї братерства відбувається як заперечення існування українського та білоруського народів, в Україні, як свідчать результати опитування, що проводилося соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва у грудні 2017 року*, громадська думка вже більше схиляється до того, що українці та росіяни мають мало спільного. Респондентам пропонувалося зробити вибір із трьох суджень – “українці і росіяни завжди були і залишаються братніми народами”, “українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є” та “українці і росіяни ніколи не були братніми народами”.

З першим судженням погодилися лише близько чверті (27%) опитаних. Не поділяють тезу про братство двох народів близько двох третин (66%) респондентів – це ті, хто вважає, що українці і росіяни раніше були братніми народами, але вже такими не є (50%), і ті, хто дотримується думки, що українці і росіяни ніколи не були братніми народами (16%).

Точку зору, що українці та росіяни залишаються братськими народами, у Західному та Центральному регіонах поділяють меншість опитаних (11% і 17%, відповідно). Стосовно Південного і Східного регіонів, то тут частки тих, хто поділяє позицію про братство двох народів, і тих, хто її не поділяє, статистично значуще не відрізняється; у Південному регіоні – 45% і 45%, у Східному регіоні – 48% і 47%, відповідно.

Частка тих, хто поділяє ідею братства двох народів тим менша, чим молодші респонденти (від 37% серед опитаних віком від 60 років і старших, до 19% серед тих, кому менше 30 років). Якщо серед етнічних українців вважають українців та росіян братніми народами 26%, а 68% цю точку зору не поділяють, то серед етнічних росіян – відповідно 44% і 48% (тобто в останньому випадку ці дві частки статистично значимо не відрізняються). І, судячи з того, що серед тих росіян-громадян України, які не вважають відносини росіян і українців братерськими, у двох третин (67%) Росія асоціюється насамперед з агресією, стає очевидно, що відмовляючись від ідеї “російсько-українського братерства”, вони дистанціюються не від українців, а від тих росіян по той бік кордону, які підтримують політику Путіна.

джерело

Михайло Міщенко

Заступник директора соціологічної служби

натисніть для детальної інформації

 Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

Телефон: (044) 201-11-94

 Електронна пошта: mishchenko@razumkov.org.ua

. Новини центру