Росія стала світовим лідером фашизоїдного ренесансу

Кожна ідеологія має властивість приваблювати людей, що належать до певного соціального типу. Свого часу група науковців під керівництвом відомого німецького філософа та соціолога Теодора Адорно досліджувала так званий фашизоїдний тип особистості. Цей тип особистості, на їхню думку, залишається поширеним і після краху нацистського режиму (у тому числі є і в тих країнах, що воювали проти нацистської Німеччини), що породжує небезпеку відтворення фашизму в інших формах.

Було зроблено висновок, що сприйнятливість людьми антидемократичних ідеологій, в тому числі фашизму, насамперед залежить від психологічних потреб людини та особливостей її характеру. Дослідниками були визначені ознаки фашизоїдної особистості, зокрема, такі:

  • некритичне підпорядкування авторитету влади та впливових людей;
  • схильність підтримувати будь-які ідеї та цінності лише тому, що вони підтримуються більшістю суспільства;
  • агресія проти тих людей, які не поділяють думку більшості;
  • силове мислення і культ сили (мислення в таких категоріях, як панування-підпорядкування, сильний-слабкий, вождь-послідовники, ідентифікація себе з образами та лідерами, що втілюють силу);
  • деструктивність і цинізм (сприйняття світу як ворожого, а гуманізму – як вигадки, що не узгоджується з об’єктивною реальністю).

При цьому в сучасному світі багато людей з такими характеристиками щиро вважають себе антифашистами, будучи переконаними, що нацизм і фашизм – це щось пов’язане виключно з Гітлером чи Муссоліні. Хоча, звичайно, вони із захопленням підтримають будь-який фашизоїдний політичний режим. Головне, щоб він відкрито не називав себе фашистським, а краще, щоб він себе називав антифашистським. Деякі фашизоїдні режими саме так і роблять.

Той, хто пам’ятає радянські часи, не може не погодитися з тим, що фашизоїдний тип особистості був домінуючим у Радянському Союзі. Тут було і некритичне підпорядкування авторитету (“Партия – наш рулевой!”), і страх бути “не таким, як всі”, і агресія проти тих, хто піддає сумніву ідеї, підтримувані більшістю, і культ сили (“Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем”), що після Другої світової війни у дивний спосіб поєднувався з гаслами “боротьби за мир”, і цинізм та зневага до “абстрактних прав людини”.

Коли ми говоримо, що фашизоїдний тип був домінуючим, це не означає, що його представники становили більшість, проте вони відчували себе “господарями становища”, тобто вважали, що лише їхній голос має бути почутий і лише їхня думка правильна. Усі інші могли лише висловлювати невдоволення на кухні чи поширювати “політично неправильні” анекдоти, але коли було потрібно, то публічно висловлювали підтримку “партії та уряду”. Лише деякі наважувалися висловлюватися відкрито проти Системи.

Тобто для домінування певного типу особистості надзвичайно важливо відчувати підтримку своєї позиції пануючою або найбільш поширеною в суспільстві ідеологією. Саме через відсутність такої ідеологічної підтримки у післявоєнній Німеччині (на відміну від Радянського Союзу) фашизоїдний тип особистості був маргінальним.

Так само як разом із поразкою нацистської Німеччини не зник фашизоїдний тип, так і з розпадом комуністичної системи він нікуди не подівся. Але саме цієї ідеологічної підтримки йому вже бракувало. У Росії ситуація “виправилася” в цьому сенсі досить швидко – “фашизоїдний ренесанс”, уособлюваний Путіним, був підтриманий ідеологією “суверенної демократії” та “русского мира” як ідейним прикриттям повернення домінування фашизоїдної особистості.

Недаремно найбільшу підтримку політиці Росії в Європі зараз надають вкрай праві ксенофобські партії (такі як “Альтернатива для Німеччини”, французький “Національний фронт”, італійська “Ліга Півночі”, угорський “Йоббік” тощо). Ми є свідками спроби реваншу “фашизоїдного типу” у всьому світі. А Росія стала світовим лідером “фашизоїдного ренесансу”. Звичайно, не кожен фашизоїд підтримує Росію, але всі, хто підтримує російське керівництво в сучасних умовах (як в цілому світі, так і в Україні, і в самій Росії) однозначно, фашизоїди.

Стосовно України, то до 2014 року ще не можна було однозначно сказати, якої буде доля фашизоїдного соціального типу в нашій країні. Але після початку російської агресії, після дискредитації ідей “русcкого мира”, йому доводиться займати ту маргінальну нішу, яку займали представники фашизоїдного типу у післявоєнній Німеччині. Однак, поки існує нинішній російський політичний режим, у фашизоїдів всього світу ще є надія.

джерело:

Михайло Міщенко

Заступник директора соціологічної служби

Детальніше

Народився в 1962 р. в Києві.

Освіта: Київський державний університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет (1984). Кандидат соціологічних наук.

У 1984–1990 р. — співробітник Відділення соціології Інституту філософії Академії наук України;

1990–1998 — співробітник Інституту соціології Національної академії наук України;

1998–2003 — співробітник Українського інституту соціальних досліджень;

2003 — співробітник Київського міжнародного інституту соціології;

з жовтня 2003 р. — заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

(044) 201-11-94

mishchenko@razumkov.org.ua