eng | укр

Особистий кабiнет
Реєстрація Нагадування пароля
Новим відвідувачам   
Журналістам   
Державним службовцям   
Донорам i партнерам   
Практика в центрі   
Безпека Економіка Енергетика Міжнародні відносини Політика Суспільство
Про центр
Коментарі експертів
Статті, інтерв’ю
Новини центру
Проекти
Співробітники
Журнал «Національна безпека і оборона»
Соціологічні опитування
Адреса і телефони




Новини сайту






Статті

НАРОД ЗОЛОТОЇ СЕРЕДИНИ-2: ЯК МИ ВІРИМО
 
 23 вересня 2000 року
 

Навряд чи можна підшукати для досліджень більш делікатну проблему, ніж релігійність народу. І вже зовсім непросто виміряти невловиму гармонію духовних почуттів грубою алгеброю соціологічного аналізу. Однак життя настійно вимагає того, тому що феномен віри відчутно присутній в нашій, на жаль, непростій повсякденності. Причому ситуація в релігійній сфері наводить часом на зовсім не оптимістичні роздуми. Згадаймо хоча б, як недавно згустилися хмари міжконфесійних проблем над Успенським Собором...

Отже, як же ми віримо? Як наша релігійність впливає на громадянську позицію? Яке місце посідає віра в системі наших ціннісних орієнтацій? Щоб спробувати відповісти на ці питання, Український центр економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) у серпні 2000 р. провів широкомасштабне соціологічне дослідження в усіх регіонах України. Його результати детально викладені у вересневому номері журналу УЦЕПД "Національна безпека і оборона". Експерти вже охрестили цей тематичний випуск журналу "релігійною енциклопедією незалежної України". Список бажаючих одержати його перевищив найоптимістичніші очікування авторів.

4 березня 2000 р. "ДТ" опублікувало результати досліджень УЦЕПД з проблем ціннісних орієнтацій населення України під назвою: "Народ золотої середини: ескіз соціально-психологічного автопортрета". Нинішня публікація — це продовження теми, нова спроба відповісти на запитання: "Хто ж ми, українці?"

Ми досить упевнено визначаємо своє ставлення до релігії і віри. Тільки один із ста наших співгромадян має утруднення в релігійному (або безрелігійному) самовизначенні, троє із сотні засвідчили повну байдужість до питань віри. Інші 94% визначилися в цих питаннях у такий спосіб.

Більшість із нас — 58%, вважають себе віруючими; більш ніж кожний п’ятий (23%) чесно визнали, що в даний час вагаються між вірою і невір’ям; 12% віднесли себе до невіруючих, 3% — до переконаних атеїстів.

Однак на цьому впевненість закінчується і починаються загадки і парадокси нашої перехідної в усіх смислах свідомості. По-перше, важко зрозуміти, чим ми керуємося, відносячи себе до віруючих або до невіруючих. Як правило, віруючою вважається людина, яка насамперед визнає існування Бога. З цього правила в нас як мінімум 11% винятків, оскільки саме така частина тих, хто відносить себе до невіруючих, визнаючи при цьому, що Бог є. У цілому ж в існування Бога вірять 77,4% опитаних, що значно більше, ніж тих, хто вважає себе віруючими.

По-друге, наявність або відсутність віри мало позначається на наших життєвих пріоритетах. За всіх наших декларацій про прихильність вірі, релігія мало що визначає в нашому житті, і ще менше — Церква.

ВІРА І ЖИТТЄВІ ЦІННОСТІ

Як видно з наведеної таблиці, перші шість позицій у системі життєвих цінностей практично однакові і для віруючих, і для переконаних атеїстів. Для всіх нас важливі, хіба що в трохи різній послідовності, матеріальна забезпеченість, сім’я, друзі, взаєморозуміння з іншими людьми, любов, чесність, порядність, робота. Одним словом, любимо ми "світ і те, що в світі", і в цьому сенсі ми досить далекі від того християнського ідеалу, про який говорить Апостол Іоанн. Але, треба думати, що Іоанн зрозумів би нас і простив. Апостоли і пророки були мудрими та милосердними людьми. Сказав же пророк Іаков: "Що користі, братія мої, якщо хто твердить, що має віру, а справ не має? Якщо брат або сестра голі і не мають їжі на день...А якщо хто-небудь із вас скаже їм: "ідіть з миром, грійтеся і харчуйтесь", але не дасть їм потрібного для тіла, що користі?".

 

У нинішніх умовах відсутності "їжі на день" ми саме "потрібне для тіла" ставимо на перше місце в системі цінностей поцейбічного життя, а релігії навіть віруючі відводять сьому із шістнадцяти позицій. Невіруючі, атеїсти і байдужі, як і можна було сподіватися, помістили релігію на останнє, 16-е місце. Що стосується тих, хто вагається, то вони, мабуть, вагаються скоріш у бік невір’я, тому що недалеко відійшли від атеїстів, віддавши релігії 14-у позицію.

ВІРА І ПОЛІТИКА

У вербальній практиці, зокрема у відповідях на запитання допитливих соціологів, ми демонструємо рідкісну тягу до самостійності у визначенні своїх політичних позицій. Начебто вибори останніх років і особливо одностайний референдумний порив не в нас відбувалися. Але, так чи інакше, лише 11,5% віруючих визнали, що цілком або частково прислухаються до тих політичних ідей, що пропагуються в їх релігійних організаціях. Цікаво, що враховують позицію релігійної організації рівно стільки ж респондентів із числа віруючих, скільки вказали і на ЗМІ як на джерело впливу на їх політичний вибір — 7,3% і 7,4% відповідно. 8,4% віруючих засвідчили, що їхні релігійні організації політичних питань узагалі не піднімають і не обговорюють; кожний шостий (15,2%) заявив, що на його політичний вибір позиція релігійної організації, до якої він належить, не впливає ніяк. Більше чверті (26,8%) віруючих стверджують, що формують свої політичні погляди самостійно.

Якби сьогодні відбувалися дострокові парламентські вибори, то третина з нас (33,1%) не голосували б за жодну з партій, при цьому невіруючі настроєні більш негативно — із їхнього числа не голосували б 36,7%, із числа віруючих — 31,3%. Вагався з відповіддю приблизно кожний шостий із нас (16,4%), із числа віруючих — майже кожний п’ятий (17,7%), з числа невіруючих — кожний восьмий (12,4%). Зате якби проголосували ті, хто визначився, і так, як визначився, то в парламент пройшли б у першу чергу комуністи — за них готові віддати голоси майже кожний п’ятий із нас (19,2%), але з числа віруючих — тільки кожний шостий (16,5%), із числа невіруючих — кожний четвертий (25,5%). Не інакше, як по старій пам’яті пройшла б у парламент знесилена в боях за владу і з владою НДП — 6% голосів віруючих і 6,8% — невіруючих, у цілому — 5,9%. З такою ж загальною кількістю голосів фінішував би Народний рух України (Г.Удовенко), при цьому за нього проголосували б 7,1% опитаних із числа віруючих і 5,4% — невіруючих. Без додаткових досліджень проблеми ставлення віруючих до футболу пояснити неможливо, але факт: відповідно до результатів опитування, віруючі могли б привести в парламент СДПУ(о), за неї готові проголосувати 4,5% із їхнього числа, і тільки 2,7% із числа невіруючих. Таким чином, можна зробити висновок, що самостійно, або все ж під впливом релігійних організацій, віруючі у своєму політичному виборі тяжіють скоріше до правоцентристських, ніж до лівих партій.

На підтримку діяльності Президента Л.Кучми наявність або відсутність віри не впливає. Її (діяльність) підтримують рівні частини: по 15,6% — віруючих і невіруючих, не підтримують — 40,9% із числа віруючих і 43,5% невіруючих. Зате діяльність прем’єра В. Ющенка користується переважною підтримкою з боку віруючих (21,9% проти 16,9% невіруючих); не підтримують діяльність прем’єра 44% невіруючих і тільки 33,7% віруючих. Можна привітати іміджмейкерів Віктора Андрійовича — ненав’язлива демонстрація особистої релігійності корисна для політика і приваблює симпатії віруючих. Це підтверджує і позитивне в цілому (47,1%) ставлення віруючих громадян до того, наприклад, факту, що вищі посадові особи ходили на поклоніння православній святині — мощам голови Святого Пантелеймона-цілителя. Щоправда, майже чверть (23,5%) віруючих залишилися байдужими до організованих відвідин владними особами мощів православного Чудотворця, а кожний шостий (16,4%) висловив своє негативне ставлення до цього, мабуть, не дуже вірячи в його щирість.

ВІРА І ГЕОПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ

У питанні пріоритетів зовнішньополітичної діяльності України віруючі віддають перевагу прозахідному напрямку: відносини з країнами Європейського союзу пріоритетними вважають 31,5% опитаних із числа віруючих і тільки 22,9% — невіруючих, відносини зі США — 5% віруючих і 2,7% невіруючих. І навпаки, відносини з Росією як пріоритетні розглядають 29,2% респондентів із числа невіруючих (проти 23,8% віруючих), із країнами СНД — 33,5% невіруючих проти 29,3% віруючих.

Навіть якщо взяти до уваги, що найбільша питома вага віруючих в Західній Україні, що саме там в основному діють Церкви, які не стоять на проросійських позиціях(УГКЦ, УПЦ-КП, УАПЦ), все одно настільки видиму різницю в геополітичних орієнтаціях віруючих і невіруючих одним лише впливом названих Церков пояснити не можна — через їхню нечисленність. Можна припустити, що, по-перше, геополітичні орієнтації віруючих формуються не тільки під впливом позиції Церкви; по- друге, віруючі, що відносять себе до УПЦ, далеко не монолітні в прагненні до слов’янської єдності і більш тісних відносин із Росією.

ВІРА І СТАВЛЕННЯ ДО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ

Держави ми, як і раніше, не любимо, причому і віруючі і невіруючі в однаковій мірі. На питання про те, кому насамперед повинна служити людина — суспільству, державі, Богу, своїй сім’ї або піклуватися про себе самому, і віруючі і невіруючі відповіли практично однаково: насамперед людина повинна піклуватися про сім’ю (із таким твердженням погодилися 98% віруючих і 98,2% невіруючих) і самого себе (87,4% і 87,8%). На третю позицію віруючі поставили служіння Богу (71,6%), на четверту — суспільству (66,8%), а служіння державі виявилося на останній, п’ятій позиції (58,4%). Невіруючі на третє місце поставили суспільство (58,6%), на четверте — державу (47,8%), однак, якщо врахувати, що невіруючі, принаймні більшість із них, вважають Бога неіснуючою Сутністю, то служіння державі виявилося практично на останній позиції.

ВІРА І СТАВЛЕННЯ ДО АСОЦІАЛЬНИХ ТА "ПРОБЛЕМНИХ" ЯВИЩ

Віруючі більш нетерпимі до різного роду асоціальних, а також так званих "проблемних" явищ, особливо — пов’язаних з позбавленням життя (самогубством, евтаназією). Так, про своє категоричне несприйняття настільки поширеного нині явища, як хабарництво з використанням служ- бового становища, заявили 78% віруючих і 70% невіруючих. Не бачать ніяких виправдань самогубству 81% віруючих і 75% невіруючих. Водночас, незважаючи на беззастережний осуд усіма релігійними доктринами аборту як убивства і найтяжчого гріху, в його оцінці позиції віруючих досить далекі від доктринальних і обумовлені скоріше сучасними реаліями: абсолютне несприйняття аборту засвідчили лише 39% віруючих (невіруючих — 18%), зате майже третина віруючих (29,8%) готові виправдати такий учинок наявністю певних обставин, а 8% віруючих — беззастережно виправдовують його. Більш ніж кожний п’ятий віруючий (23,4%) сприймає евтаназію як завжди виправданий вчинок і, очевидно, готовий у разі необхідності допомогти тому, хто потребує допомоги. Наявність таких переконань у середовищі віруючих свідчить одночасно і про їх схильність до врахування обставин реального життя, але і про певну кризу доктринальних принципів релігійного вирішення проблем життя, а також права людини розпоряджатися власним життям.

ЯК МИ УЯВЛЯЄМО СОБІ БОГА

Питання про Бога було відкритим. Респонденти формулювали свої варіанти відповідей і запропонували в цілому 103 версії опису Бога. Від тавтологічного "Бог є Бог" до досить несподіваного: "Бог — дуже цікавий співрозмовник (шкода, що гіпотетичний)".У цілому ж, аналізуючи відповіді, слід зазначити, що християнська апофатика нічого з нами зробити не змогла — ми все одно завзято намагаємось якщо не уявити собі Образ, то описати Бога. Тільки 0,2% віруючих (статистично незначиме число) заявили, що намагатися уявити собі Бога є гріхом, ще 0,2% вважають Бога загадкою, 0,7% покладають Його таким, що не має пояснень. Кожен десятий із нас уявляє собі Бога так, як Він описаний у Біблії (Трійця), або зображений на іконах, храмових розписах, "у фільмах", тобто таким, як є Бог Ісус Христос, або схожим на "старенького сивого дідуся". Є серед нас і пантеїсти (Бог — увесь світ, природа), і шанувальники теософії (Вищий Розум, Абсолют, Ідея).

У цілому ж найбільш поширеними є уявлення про Бога як про живу Істоту — 24,5% відповіли саме так (36,7% невіруючих і 18,7% віруючих), про Вищу, надприродну силу (18%), невидиму надлюдину (9%). Для віруючих більш характерні абстрактні уявлення (неозорий дух, початок і кінець, досконалість, абсолют) і опис Бога в емоційно забарвлених термінах моралі: любов, благодать, допомога, справедливий, захисник тощо.

Ставимося ми до Бога суто по-людськи: ми його шкодуємо ("бідний, нещасний, розп’ятий на хресті"), ми навіть ображаємося на нього, вважаючи, що "Він тільки для праведників щось робить", що Він "сліпий і глухий до страждань народу України". Але найчастіше ми просимо допомоги і ще частіше забуваємо дякувати.

КОЛИ МИ ЗГАДУЄМО ПРО БОГА

Часто звертаються до Бога 65,3% віруючих і 4,4% невіруючих, іноді — 32,6% віруючих і 27,6% невіруючих. Найбільш поширені причини для звертання — емоційно негативні ситуації: хвороба власна або когось із близьких (57,7% віруючих і 11,4% невіруючих), почуття небезпеки, страху (54,7% і 13,1%), почуття душевного неспокою (53,3% і 11,2%), потреба в підтримці (36,1% і 5,9%), почуття самотності (21,5% і 3,1%). У радості і щасті ми звертаємося до Бога значно рідше (31,6% віруючих і 2,3% невіруючих), із вдячністю за певні події в житті — 43,2% віруючих і лише 3,7% невіруючих. І вже зовсім мало хто з нас просить у Бога прощення у випадку порушення релігійних Заповідей — менше третини (29,6%) віруючих і лише 0,9% невіруючих. Чи то звикли порушувати Заповіді, чи то не звертаємо уваги, чи то вважаємо себе досить і зі значним авансом покараними, важко сказати. А скоріш за все ми, навіть ті з нас, хто вважає себе віруючим, не дуже віримо в потойбічне життя і справедливу потойбічну відплату: у життя після смерті вірять менше половини (41,7%) з нас, у тому числі трохи більше половини (58,6%) — із числа віруючих, в існування раю — 41,9% і 61,1% відповідно, пекла — 38,4 % і 55,3%. Рай і пекло перебувають в кожному з нас, і, відповідно, ми його даруємо ближнім.

ЩО ДЛЯ НАС ВІРА

Насамперед і переважно — морально-етична нормативна система і психотерапевтичний засіб. Найменше — шлях до порятунку душі і зв’язок із Богом. І для віруючих (47,7% респондентів із числа віруючих погодилися з цим твердженням), і для невіруючих (18,4%) суть віри полягає насамперед у тому, що вона "утримує від поганих вчинків", "породжує почуття милосердя, співчуття, добра" (47,3% і 9,9%). Далі найбільше опитаних відзначили властивість віри служити очищенню душі, покаянню (46% віруючих і 7,7% невіруючих), надавати сенс життю (42,4% і 8,1%), сприяти "полегшенню душевних переживань, страждань і страхів" (41,6% і 12,6%), бути "опорою в житті" (39,4% і 10,5%). Тільки менше третини (28,9%) віруючих і 3,4% невіруючих розуміють віру в класично релігійному сенсі — як порятунок душі, шлях до вічного життя; і вже зовсім поодинокі — менш ніж кожен п’ятий (18,8%) із числа віруючих і незначне число — 2,2% невіруючих вважають, що віра допомагає відчути зв’язок із Богом. При цьому 12,7% віруючих не відвідують церкву, стверджуючи, що їм "досить спілкування з Богом "сам на сам". Таким чином, можна констатувати, що, по-перше, розуміння віри, релігії вочевидь зміщується з визначення її суті як шляху порятунку душі і спілкування з Богом до трактування її як морально-етичної доктрини (нормативної системи); по-друге, віра, релігія реально перетворюються на приватну справу громадян, автономну не тільки стосовно держави, але і стосовно самої Церкви.

ЯК МИ СТАВИМОСЯ ДО ТИХ, ХТО ВІРИТЬ НЕ ТАК, ЯК МИ

Ми майже зразково толерантні до інославних — на подив, якщо врахувати наявну в нас кількість і розмаїтість міжцерковних конфліктів. Однак, за всього того, підтримали тезу "істинною є лише та релігія, яку я сповідую" тільки 13% віруючих, ще 13% переконані, що право на існування мають лише традиційні для нашої країни релігії. Приблизно стільки ж віруючих заявили своє негативне ставлення до протестантизму (15,8%), ісламу (14,6%), іудаїзму (13,5%). Переважна ж більшість (72,3%) віруючих дуже доброзичливо налаштовані стосовно інослав’я вважаючи, що "всі релігії мають право на існування як різні шляхи до Бога" (30,1%) або "кожна релігія, що проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування" (42,2%).

Правда, при ближчому розгляді з’ясовується, що доброзичливість має форму байдужості, тому що у відповідях на питання про ставлення до конкретних релігій голоси, як правило, віддавалися саме за цю позицію. Байдужі до греко-католицизму 35,9% віруючих і 53,5% невіруючих; до римо-католицизму — 39% і 51,8%, відповідно; до протестантизму — 41,1% і 56,2%; до ісламу — 44,4% і 42,1%; до іудаїзму — 42,9% віруючих і 52% невіруючих.

Позитивним ставленням найбільшої частини віруючих і невіруючих користуються, як і можна було сподіватися, найчисельніші конфесії України — православ’я (87% віруючих і 38,4% невіруючих), греко-католицизм (39,8% і 13,5%, відповідно), римо-католицизм (34% і 13,7%).

Виняток із нашої толерантності становлять релігійні практики деяких новітніх релігійних течій, насамперед — харизматичного характеру. Основний елемент цих практик — масові проповіді із сеансами "зцілень". Ось до цих-то проповідей і зцілень ми дуже дружно (59,6%) ставимося негативно — і віруючі (59,2%), і невіруючі (62,4%). Ми вважаємо, що масові зцілення — це чистої води шахрайство, яке приносить його організаторам матеріальний зиск (43% віруючих, 45% невіруючих); ми думаємо, що пропаганда "масових зцілень" надзвичайно шкідлива, тому що багатьом людям навіюється надія на чудо, вони не лікуються і тим самим ризикують здоров’ям, а іноді й життям (22% віруючих, 30% невіруючих); ми переконані, що масові проповіді і зцілення негативно впливають на психічне здоров’я людини (12,5% і 14,7%, відповідно); крім того, ми гадаємо, що діяльність закордонних проповідників неорелігійних напрямів негативно позначається на традиційній вірі населення (19% і 11%). Тому майже половина (46,6%) опитаних із числа тих, хто негативно ставиться до масових проповідей і зцілень, переконані, що вони повинні бути заборонені законом (46,8% віруючих і 53% невіруючих); 25,8% — не згодні з таким твердженням, аргументуючи свою позицію посиланням на право вільного вибору і відповідальності за його наслідки. Втім, 16% респондентів із числа тих, хто негативно ставиться до діяльності новітніх релігійних течій, вважають, що ця діяльність заборонена не буде, оскільки керівники неорелігійних структур мають можливість матеріально зацікавити представників влади; 10% гадають, що заборони не буде в силу того, що сьогодні, коли лікування стало для більшості громадян практично недоступним, владі вигідно, щоб люди сподівалися на цілителів.

МИ І ЦЕРКВА

З Церквою у нас стосунки ще складніші, ніж із вірою в існування Бога і релігійним самовизначенням. Аналіз отриманих у ході дослідження результатів дає підстави стверджувати, що релігійність і Церква для нас — це якщо не абсолютно, то очевидно різні речі.

По-перше, рівень, що декларується нами, релігійності разюче не збігається з рівнем довіри до Церкви. Якщо віруючими, як уже говорилося, вважають себе 57,8% наших співгромадян, то повністю довіряють Церкві лише 33,7%, причому з числа віруючих — менше половини, 48%; із числа невіруючих — усього 7,8%. Така ситуація свідчить про те, що намітилася тенденція до відчуження суспільства і навіть віруючих від Церкви.

По-друге, відзначається низький рівень конфесійної визначеності віри. Ледь не конституційна більшість опитаних (64,4%) впевнені, що "людина може бути просто віруючою і не сповідувати якоїсь певної релігії", несподіванка полягає в тому, що так вважають більше половини (58,1%) віруючих.

По-третє, дуже низький рівень залучення віруючих до релігійної доктринальної і культової практики. Тільки менше чверті (24%) віруючих (!) вважають, що віруюча людина повинна неодмінно відвідувати релігійні служби, виконувати релігійні обряди і глибоко знати основи релігійного віровчення. Більшість віруючих (52,2%) впевнені в тому, що відвідувати служби і виконувати обряди можна "час від часу", а основи віровчення "знати не обов’язково". А кожен п’ятий (21%) віруючий вважає, що "віруюча людина може взагалі не відвідувати релігійних служб, не виконувати обрядів і зовсім не знати основ релігійного віровчення".

Релігійна практика віруючих відповідає цим переконанням. Майже третина (30,6%) віруючих узагалі не відвідують релігійних служб. Майже половина з тих, хто все ж їх відвідує (49,6%), роблять це тільки на релігійні свята, кожен дев’ятий (11%) — один раз на рік або навіть рідше. І тільки 5,2% беруть участь у церковній службі більше одного разу на тиждень, 18,6% — щотижня, ще 15,3% — раз на місяць.

Тільки трохи більше половини (53,2%) віруючих із числа тих, хто відвідує служби, роблять це насамперед задля "спілкування з Богом", менше третини — для того, щоб виконати обряд сповіді і причастя. Причинами відвідання служб називаються: необхідність дотримання традиції народу або сім’ї (47,2%), потреба в душевному заспокоєнні (32,1%), роковини смерті друзів і близьких (10,2%), і, нарешті, звичайний конформізм ("відвідувати служби зараз заведено, я роблю так, як усі" — 11,7%; "за компанію з друзями і родичами" — 4,4% ).

Кожен шостий віруючий (16,4%) не знає жодної молитви, більше половини (53,8%) — обмежуються знанням однієї-трьох, тільки один із п’яти віруючих (21,5%) засвідчив знання від трьох до 10 молитов.

Тільки 14,4% віруючих регулярно підтримують Церкву матеріально, майже половина (48,2%) роблять це іноді, 18,1% — роблять пожертви тільки в дні великих свят і оплачують треби, а майже кожен п’ятий (19,1%) із числа віруючих ніколи не підтримує Церкву матеріально. Так само чинять і 80,8% невіруючих.

ДО ЯКОЇ ЦЕРКВИ ВИ СЕБЕ ЗАРАХОВУЄМО

З конфесійним самовизначенням віруючих стан приблизно такий самий, як і з участю в релігійній практиці, — не будучи визнаним за необхідне, воно дотримується переважно на рівні віросповідання й набагато менше — на рівні Церкви (деномінації). Хоча тут потрібно застерегти: низький рівень конфесійної визначеності властивий переважно тим віруючим, які вважають себе православними.

Більшість (66%) опитаних зарахували себе до православ’я, у тому числі — 72,8% віруючих і 27,8% невіруючих (мабуть, за фактом хрещення). Однак чисельність тих, хто вважає себе православним віруючим, і чисельність тих, хто одержав хрещення в православ’ї, не збігаються: хрещеними в православ’ї були 87,9% всіх опитаних, у тому числі 83,1% нинішніх віруючих і 95,6% — невіруючих.

В інших же конфесіях чисельність тих, хто сьогодні себе до них зараховує, і тих, хто пройшов обряд залучення до цієї віри, практично збігається, що свідчить про більш міцну традицію збереження в них і віри, і конфесійної визначеності. Так, 0,7% віруючих зараховують себе до Римо-католицької церкви і, відповідно, 0,7% були хрещені в римо-католицизмі; 12,3% — до греко-католицизму, при цьому 12,6% засвідчили, що були хрещені в цьому ж віросповіданні; 0,4% — до іудаїзму, і стільки ж віруючих повідомили, що пройшли обряд залучення до іудаїзму; 0,8% — до ісламу і 0,8% були залучені до цього віросповідання через відповідний обряд.

Таким чином, можна констатувати, що найслабша традиція конфесійного самовизначення властива нині саме православ’ю. І ті 7,4% віруючих, котрі обрали варіант відповіді "я просто християнин", швидше за все, були хрещені в православ’ї. Велика частина православних віруючих не зарахували себе до жодної з діючих нині православних Церков: 55,2% опитаних православних віруючих заявили, що вважають себе "просто православними", 3,7% не знають, до якої Церкви вони належать. Визначилися з приналежністю до Церкви тільки 41,2% православних: кожен п’ятий із них (21,8%) зарахував себе до УПЦ-КП, кожен шостий (16,4%) — до УПЦ і 3% — до УАПЦ.

ЧОМУ МИ ДАЛЕКІ ВІД ЦЕРКВИ

Наше досить прохолодне ставлення до Церкви можна пояснити кількома причинами. Перша — наявність міжцерковних суперечностей, що набувають іноді форми силових протистоянь. І невіруючі, і — що особливо важливо — віруючі негативно ставляться до міжцерковних конфліктів. Про це свідчать оцінки опитаними їхніх причин. Більшість віруючих вбачають причини кон- фліктів у малосимпатичному прагненні церковних ієрархів до влади (36,1%), до володіння майном і будівлями (21,7%), вважають конфлікти суто політичними (21,3%). Тільки 9,3% віруючих вважають, що конфлікти відбуваються через прагнення "істинної" Церкви довести свою перевагу над іншими, 10,8% вбачають суть протистоянь у "національному питанні". Але за будь-якої оцінки причин і суті міжцерковних конфліктів переважна більшість наших співгромадян не сприймають застосування в них силових дій — ні за яких обставин не виправданими силові дії при відстоюванні релігійних переконань вважають 94,1% віруючих і 94,6% невіруючих.

Участь духовних лідерів Церкви в міжконфесійних конфліктах називалась і однією з причин відмови віруючих від відвідування релігійних служб (4,3% опитаних).

Таким чином, дистанціювання віруючих від Церкви можна розглядати, зокрема, як наслідок їхнього несприйняття існуючого нині міжцерковного протистояння.

Друга — певний формалізм богослужінь, їх невідповідність нинішньому ритму життя віруючих, а також рівню їхньої підготовленості до розуміння і сприйняття обряду. Саме ці обставини називали опитані, обгрунтовуючи свою відмову від участі в релігійних служіннях (17,5% від загальної кількості віруючих респондентів).

Третя — очевидні ознаки зближення Церкви і влади. Ми, як відомо, мало довіряємо владі. І участь , що стала останнім часом звичною, церковних ієрархів у різних офіційних церемоніях, і злива взаємних нагород не можуть не викликати суперечливих емоцій та неоднозначного ставлення до такої тісної дружби ієрарха, кесаря і митаря. Свідомо або ні, але в цій ситуації ми переносимо наше ставлення до влади на ставлення до Церкви, що, на жаль, не сприяє зростанню її авторитету. Про те, що ми не підтримуємо союзу Церкви і держави, свідчить, зокрема, несприйняття більшістю і віруючих, і невіруючих ідей впровадження інституту державної Церкви. Проти такої ідеї висловилися 50,3% віруючих і 55,5% невіруючих; підтримали її тільки 23,5% віруючих та всього лише 8,5% невіруючих.

І, нарешті, четвертою причиною відчуженості , що намітилася між нами та Церквою, можна назвати недостатню участь Церкви як соціального інституту в процесах, що відбуваються в суспільстві і державі. Якщо згадати, що найбільше дошкуляють нам сьогодні проблеми влаштованості життя усе ж поцейбічного, то стане зрозумілим, що ми потребуємо Церкви більшою мірою громадянської, ніж містичної, Церкви-захисниці не тільки від гріха, а й від сваволі влади та імущих капітали. Однак саме тут голосу Церкви, практично, не чути. А тим часом більшість із нас (87,1%) вважає, що релігійні діячі повинні ставати на захист найбідніших прошарків громадян у випадку, якщо влада приймає рішення, що призводять до зниження життєвого рівня населення (так гадають 89,8% віруючих і 76,6% невіруючих). Ми вважаємо, що релігійні організації беруть недостатню участь у соціальній роботі (45% віруючих і 61% невіруючих), що Церква загалом не відіграє помітної ролі в сучасному українському суспільстві (27,2% віруючих і 61,2% невіруючих).

ЧОГО МИ ЧЕКАЄМО ВІД ЦЕРКВИ

В анкеті було поставлене відкрите питання про те, яку реальну практичну діяльність могли б здійснювати релігійні організації в нашому суспільстві. Допомогу незаможним і хворим, добродійність назвали найбільше число опитаних — 33,4% віруючих і 23,3% невіруючих; пропонувалися також: організація притулків для бідних і сиріт, допомога бездомним дітям, відстоювання інтересів населення перед урядом і багато чого іншого.

Так, у наших вітчизняних Церков немає на все це грошей, оскільки їх немає і в нас. Але в Церкви є авторитет і наші сподівання. Силою свого авторитету Церква могла б організувати нас і допомогти нам, пробачте за тавтологію, допомогти одне одному. Адже, крім браку грошей, у кожного з нас є що віддати іншому — від речей, з яких виросла дитина, до двох годин на тиждень, на місяць, нарешті, безоплатної роботи. Ми можемо помити підлогу в будинку безпомічного старого, допомогти з математикою дитині з сім’ї, де немає грошей на репетитора, зробити масаж інвалідові, поговорити, нарешті, із самотнім. Ми багато вміємо і можемо, а коли ми разом, то можемо все. Не хочемо? Можливо. Але важко уявити людину, котра відмовила б священикові в проханні допомогти тому, хто допомоги потребує. Із зацікавленням, а іноді з роздратуванням ми дивимося кадри "їхніх" фільмів, де в переддень Різдва або, приміром, Дня подяки матрони з кращих сімейств і діти зі звичайних шкіл під керівництвом суворої, але доброї черниці чи незмінно доброзичливого пастора збирають по будинках речі, пакують подарунки тим, кому вони будуть і в потребу, і в радість. Чому ми цього не робимо, чому ми якісь не такі? Чому в кожному кварталі у нас є вже євро- або міні-маркет, через квартал — казино, але немає і не передбачається бодай найменшого пункту якоїсь нашої Армії порятунку або хоча б його ж, порятунку, Взводу? Але якщо вже ми такі нетямущі, і самі дотепер не можемо об’єднатися в допомозі ближнім, то якби нас почула Церква і якби вона сказала те, що ми давно думаємо...

Невже б ми всі, і віруючі, і невіруючі, і ті, хто вагається, і навіть переконані атеїсти, не відгукнулися на її заклик?

ТОЖ ВІРУЮЧІ МИ ЧИ НІ

Одне можна сказати напевно — не настільки, як нам би хотілося. Беручи до уваги не лише наші декларації, а й реальне залучення до практики віри, до життя Церкви, можна стверджувати, що переконаних, практикуючих віруючих серед нас — не більше 15—20%. Це ті, хто не тільки впевнений, що віруючий повинен глибоко знати основи віровчення, а й знає їх, хто виконує нормативні вимоги морально-етичної релігійної доктрини, хто бере участь і в релігійних службах, і в житті громади, хто підтримує Церкву і матеріально, і в її соціально значимих ініціативах, якщо такі з’являються. Більшість же нас віруючі, швидше, номінально, що вірять "для себе", для самозаспокоєння, через потребу підтримки ззовні, схильності до конформізму і дотримання традиції. Про це свідчать і основні соціально- демографічні та психологічні характеристики нас як віруючих.

Більшість (68%) віруючих — жінки; 59,5% віруючих — люди у віці 40 років і старші; 76,2% — мають неповну середню, середню і середню фахову освіту; 58,7% — жителі села, селищ міського типу і маленьких міст із населенням до 100 тис. жителів (при цьому в західних областях України частка віруючих становить 84%, у південних — 44%); 77 ,4% віруючих мають прибутки нижче середнього рівня; приблизно половина (48%) одержали релігійне виховання в сім’ї; за психологічними характеристиками, більшість (69,4%) віруючих — люди, не впевнені в собі і своїх силах, які вважають, що на своє власне життя вони впливають мало або зовсім не впливають.

Беручи до уваги соціально-демографічні та психологічні параметри, а також отримані в результаті опитування дані про характер нашої релігійності, можна спробувати окреслити портрет середнього українського віруючого.

Отже, сучасний український віруючий — це, швидше, жінка, ніж чоловік; передпенсійного або пенсійного віку; із неповною середньою або середньою фаховою освітою; має рівень прибутків нижче середнього; живе , швидше за все, в селі або невеликому містечку на Заході України; невпевнений в собі, вважає, що на власне життя впливає незначною мірою; релігійне виховання одержав в сім’ї, був хрещений в ранньому дитинстві; церкву відвідує на релігійні свята з метою спілкування з Богом, менше за все сприймаючи спільноту одновірців як "духовну сім’ю", тобто, власне, Церкву; звертається до Бога часто, переважно — в складних життєвих ситуаціях, зрідка — із вдячністю за деякі позитивні події в житті; знає одну-дві молитви; релігію розуміє, швидше і переважно, як морально-етичну цінність, що надає сенс життю, як засіб полегшення страждань і страхів, менше всього — як зв’язок з Богом і шлях до вічного життя та порятунку душі, тобто як власне релігію; швидше за все, православний, приналежності до визначеної деномінації значення не надає, причиною міжцерковних протиріч вважає боротьбу за майно й амбіції вищих церковних ієрархів; демонструє високий рівень релігійної толерантності, вважаючи, що всі релігії мають право на існування (виняток становлять неорелігійні напрямки, що практикують масові проповіді та зцілення); до Церкви ставиться, швидше, індиферентно; відвідує служби в основному на релігійні свята; зрідка підтримує Церкву матеріально; доцільність впровадження в Україні інституту державної Церкви заперечує; вплив Церкви на свої політичні орієнтації заперечує, наполягаючи на самостійному політичному виборі; у випадку дострокових парламентських виборів, швидше за все, не голосувала б за жодну з партій, а якби голосувала, то за КПУ або Народний Рух України; діяльність влади оцінює з певною часткою скепсису, в якому відчувається надія й обережна підтримка. Очевидно, не від надлишку вдячності за макропоказники, а швидше — із почуття жалю та сподівання на краще.

 
Інші матеріали:
 
Джерело   Написати експертові   Написати редакторові

Про помічену помилку можна повідомити виділенням і натисненням Ctrl-Enter.









Людмила Шангіна

Дотичні матеріали

 
 



Центр Разумкова: вул. Мазепи, 34 (Лаврська, 16), 2 поверх, 01015, Київ, Україна. Телефон: (044) 201-11-98
Сайт розроблено в рамках програми малих проектів
посольства Королівства Нідерландів (Матра КАП)

Создание сайта
Создание сайта
cms, управление сайтом
конкурс векторной графики
Розроблено в Sparkle Design Studio
Дороблено в Центрi Разумкова